Поняття сполучника
Сполучник — службова частина мови, яку вживають для зв’язку однорідних членів речення та частин складного речення.
НАПРИКЛАД: 1. І тополі, і дуби росли на галявині. 2. Я прийду до школи для того, щоб виконати завдання.
Сполучник також є засобом зв’язку речень у тексті.
Особливості
Сполучники - незмінні слова, вони не мають лексичного значення, не виступають членами речення.
Види
За походженням сполучники бувають:
- непохідні (первісні): й, а, та, чи, або;
- похідні (походять від інших частин мови): якби, щоб, проте.