У кожній літературі є безсмертні твори, які випробовуються роками, не втрачаючи при цьому своєї актуальності. Таким твором в українській літературі є соціально-побутова повість-хроніка І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Мою думку щодо актуальності цієї «найкращої оздоби українського письменства» розділяє і В.Панченко: ««Кайдашева сім’я» – це модель всієї України. Автор блискуче розкрив деякі непривабливі риси нашої національної вдачі, які існують поза часом. Україна ХХІ ст. залишається схожою на «Кайдашеву сім’ю»».

Як на мене, живий інтерес цей твір викликає через декілька причин. По-перше, І.Нечуй-Левицький викриває негативні риси притаманні нашому народові: обмеженість, егоїзм дрібних власників. У гонитві за матеріальними речами, люди можуть забувати про такі важливі поняття як: родина, батьки, близькі тощо. На жаль, і сьогодні деякі діти дозволяють собі зневажливе ставлення, наслідуючи Карпа чи Лавріна. На мій погляд, син за жодних умов не має морального права підіймати руку на батька чи матір.

По-друге, викриваючи і засуджуючи моральну деградацію, непорозуміння між членами родини, намагається застерегти від подібних помилок. Нечуй-Левицький закликає не розгубити себе за жодних умов. Адже у будь-який час важливо зберігати найкращі риси свого характеру такі, як: чуйність, людяність, щирість, повага до оточуючих, стриманість.

Отже, говорячи про актуальність твору сьогодні, хотілось би ще раз наголосити на тому, що завдяки майстерно відтвореній панорамі життя українського народу, цей твір не лише цікавить сучасне покоління, а й прочитується як справжній гімн українському народові.